Про встановлення межі земельної ділянки

Особливості встановлення меж земельної ділянки
Спори між власниками (користувачами) сусідніх земельних ділянок виникають споконвічно, вони є одними з найпоширеніших видів земельних суперечок. Як правило, причинами таких конфліктів є порушення правил добросусідства й визначення меж суміжних земельних ділянок. На практиці занадто часто виникають проблемні ситуації, коли сусід відмовляється від підписання акту землекористування й узгодження меж земельної ділянки без будь-яких причин, що робить неможливим належним чином оформити земельну документацію.

Законодавча база
Насамперед, звернемося до чинного законодавства. Власність на землю — економічна категорія, яка відбиває процес привласнення земельних багатств окремими суб’єктами (громадянами і юридичними особами, державою, територіальними громадами). У правовій державі процес привласнення земельних ділянок на користь окремих суб’єктів носить впорядкований характер і регулюється правовими засобами. Головна роль серед цих засобів належить таким категоріям, як право власності й інші речові права, які законодавчо визнаються за правовласниками земельних ділянок.
Частина перша статті 106 Земельного кодексу України (далі — ЗК) визначає: «Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними». При здійсненні межування власник земельної ділянки реалізує своє право. Проте така участь є також обов’язком кожного з сусідніх власників і землекористувачів, адже приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості) забороняється.
За загальновизнаними нормами, власники й землекористувачі суміжних земельних ділянок повинні жити за правилами добросусідства, тобто зобов’язані співпрацювати при здійсненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них, не порушувати законні права один одного (ст.ст. 91, 96, 103 ЗК України). Відмова в узгодженні меж земельної ділянки може завадити іншій особі (сусідові) в оформленні прав на земельну ділянку.

Повноваження територіальних громад у земельних спорах

Громадянин або юридична особа, визнана власником земельної ділянки, має право володіти нею, мати в наявності. Щоб здійснювати таке володіння, суб’єкт повинен мати земельну ділянку як реальність. Особи, які зацікавлені в наданні їм земельної ділянки і мають на це законне право, подають заяву в органи державної влади або в органи місцевого самоврядування, у веденні яких знаходяться земельні ділянки. Відповідно до ч. 3 ст. 158 ЗК України, органи місцевого самоврядування вирішують земельні суперечки в межах населених пунктів відносно меж земельних ділянок, які знаходяться у власності й користуванні громадян, і дотримання громадянами правил добросусідства. Такими органами місцевого самоврядування, до повноважень яких належить вирішення земельних суперечок, визначені виконавчі органи сільських, селищних, міських рад (ч. 1 ст. 33 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»).

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:
а) власні (самоврядні) повноваження:
– підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними й санітарними мережами відповідних населених пунктів;
– підготовка й подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;
– підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення й інших територій, які підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних й інших об’єктів, які мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам’ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;
– справляння плати за землю;
б) делеговані повноваження:
– здійснення контролю за додержанням земельного й природоохоронного законодавства, за використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного й місцевого значення, за відтворенням лісів;
– реєстрація суб’єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею й договорів на оренду землі; видача документів, які посвідчують право власності й право користування землею;
– координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів (підпункт 3 пункту «б» частини першої статті 33 в редакції Закону №1377-IV від 11.12.2003);
– погодження клопотань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення (підпункт 4 пункту «б» частини першої статті 33 із змінами, внесеними згідно із Законом №5406-VI від 02.10.2012);
– вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом;
– вжиття необхідних заходів по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, відповідно до закону, інформування про них населення, залучення в установленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ і організацій, а також населення (підпункт 6 пункту «б» частини першої статті 33 в редакції Закону №969-IV від 19.06.2003);
– підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
– організація й здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою (підпункт 9 пункту «б» частини першої статті 33 в редакції Закону №1377-IV (1377-15 ) від 11.12.2003);
– здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою (підпункт 10 пункту «б» частини першої статті 33 в редакції Закону №1377-IV від 11.12.2003).

Вирішення земельник суперечок

Відповідно до частини першої ст. 43 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», встановлене коло питань, які вирішуються районними й обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях: «1. Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: …освіта, обрання і ліквідація постійних і інших комісій ради, зміна їх складу, обрання голів комісій». Тобто для вирішення земельних розбіжностей створюється спеціальна комісія. Особа, зацікавлена у вирішенні земельної суперечки, може звернутися в таку Комісію із заявою відносно неможливості погоджувати межі земельної ділянки в натурі у зв’язку з відсутністю суміжних землекористувачів, ненадання ними згоди на узгодження або з інших причин. За наявності такого прохання (заяви) й інших необхідних документів ця суперечка розглядається колегіально Комісією з питань землекористування, а за потреби — спільно з іншими комісіями, наприклад, із Комісією архітектури, містобудування й охорони історичного середовища. На засіданні Комісії (комісій) можуть бути присутні й сторони, власники й землекористувачі суміжних земельних ділянок, між якими виникла суперечка.
Якщо при розгляді земельної суперечки буде доведено, що відмова сусіда відносно узгодження меж є безпідставною або підписання Акту внаслідок відсутності суміжних власників або землекористувачів дійсно неможливе, то Комісією приймається рішення про необхідність підписання Акту сусідом або, відповідно, про узгодження меж земельної ділянки без підписів суміжних власників або землекористувачів. Протокол Комісії додається до Акту встановлення й узгодження меж земельної ділянки й далі документи оформляються в загальному порядку. Проте слід зазначити, що рішення органа місцевого самоврядування не є остаточним і механізму його примусового виконання не існує, іншими словами, висновок Комісії з питань землекористування має рекомендаційний, а не імперативний характер. 
Крім того, відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачене законодавством. У такому разі, якщо розгляд земельної суперечки відповідним органом місцевого самоврядування не приніс позитивного результату, особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права на землю. 
Повертаючись до вищезгаданої статті 158 частини другої ЗК України, виключно судом вирішуються спори з приводу володіння, користування й розпорядження земельними ділянками, які знаходяться у власності громадян і юридичних осіб. Слід зазначити, що суди, як правило, задовольняють позовні заяви до суміжного власника або землекористувача, який безпідставно ухиляється від узгодження меж земельної ділянки, або якщо є інші об’єктивні підстави. У таких випадках суди виходять із необхідності захисту законних прав і інтересів суб’єкта землекористування, який просить погоджувати межі його земельної ділянки, адже, як відзначалося вище, до цього кореспондує обов’язок власника сусідньої земельної ділянки, передбачений у ст.106 Земельного кодексу України. 

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)

Розглядаючи питання про земельні суперечки, слід звернути увагу на алгоритм дій по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відповідно до положень Інструкції про встановлення (відновленні) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) і їх закріплення межовими знаками (далі — Інструкція), встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місце розташування поворотних точок її меж і їх закріплення межовими знаками. Раніше це питання не було конкретно визначене, хоча власники земельних ділянок розписувалися за отримання якихось віртуальних межових знаків. Проте раніше «встановлені» віртуальні межові знаки або просто кілочки, згідно з цим наказом, є дійсними й підлягають заміні тільки при добровільному зверненні власника (користувача) земельної ділянки. Зрозуміло, що за окрему платню.
Відповідно до Інструкції, комплекс робіт по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи й роботи по землеустрою, камеральні роботи, складання й оформлення матеріалів технічної документації по землеустрою відносно встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і закріплення їх межовими знаками. Топографо-геодезичні, картографічні роботи й роботи по землеустрою виконуються, а результати цих робіт оформляються згідно із Законами України «Про землеустрій», «Про топографо-геодезичну й картографічну діяльність», Інструкції по топографічній зйомці в масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 і 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), яка затверджена наказом Укргеодезкартографії від 09.04.1998 №56. Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками конкретно встановлених видів.
Кожен межовий знак має номер, який не повторюється на усій території України й складається з десяти символів: перші три — арабські цифри; четвертий — буква українського алфавіту; останні шість — арабські цифри. Вибір виду межового знака здійснюється власником (користувачем) земельної ділянки з урахуванням місцевих кліматичних і фізико-геологічних умов. Зрозуміло, що й ціна має важливе значення. Найдешевшими вважаються пластикові знаки. 
Глибина закладки межового знаку при закріпленні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на грунті визначається виконавцем із урахуванням місцевих кліматичних і фізико-геологічних умов і складає від 0,5 до 0,8 м. Межові знаки встановлюються в поворотних точках меж земельної ділянки, але не рідше ніж через 200 м. Мінімальна відстань між межовими знаками в поворотних точках меж земельної ділянки не має бути меншою за 1 м. Встановлення межових знаків здійснюється так, щоб забезпечити можливість їх зберігання й створити якомога менше перешкод для руху пішоходів і транспортних засобів. У місцях, де установка межових знаків може створювати незручність у використанні земель сільськогосподарського призначення, межові знаки закладаються на глибину не менше 0,65 м від поверхні землі (грунту). Межі земельних ділянок, які виділяються власникам земельних частин (паїв) в натурі (на місцевості) і які використовуватимуться їх власниками самостійно, закріплюються межовими знаками кожна окремо. Якщо ж їх власники або інші особи використовуватимуть ділянки єдиним масивом, вони закріплюються межовими знаками по окружній межі єдиного масиву. 
Слід зазначити, що межові знаки не встановлюються:

– у загальних поворотних точках меж суміжних земельних ділянок, на які раніше були встановлені межові знаки. У таких випадках раніше встановлений межовий знак використовується для опису кожної суміжної земельної ділянки (суміжних земельних ділянок) у складі відповідної документації по землеустрою;
– у місцях, де їх установка неможлива (у зв’язку із створенням перешкод для руху пішоходів і транспортних засобів, на водних об’єктах, при забороні виробництва земляних робіт та ін.). У такому разі поворотні точки меж земельної ділянки можуть позначатися маркуванням фарбою;
– за бажанням власника (користувача) — якщо межі земельних ділянок співпадають із природними й штучними лінійними спорудами й рубежами (річками, струмками, каналами, лісовими смугами, шляхами, дорожніми спорудами, огорожами, загорожами, фасадами будівель й іншими лінійними спорудами й рубежами та ін.).
Межові знаки можна додатково прив’язувати шляхом проведення лінійних промірів до кутів будинків і споруд, центрів люків оглядових колодязів, опор ліній електропередачі і зв’язку. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженої ним (ними) особою. Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату й час проведення робіт по закріпленню межовими знаками меж земельної ділянки здійснюється виконавцем заздалегідь, не пізніше ніж за п’ять робочих днів до початку робіт. Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур’єрською поштою, телеграмою або за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення. Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт через оголошення у пресі по місцезнаходженню земельної ділянки. За усе це власник ділянки має заплатити виконавцеві.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у разі їх нез’явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час та місце проведення робіт, що відзначається в акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.
Межі інших земельних ділянок, украплених в земельну ділянку, встановлюються й закріплюються межовими знаками в тому ж порядку, як і зовнішні межі такої земельної ділянки. Передача межових знаків на зберігання власникові (користувачеві) земельної ділянки здійснюється по акту приймання-передачі межових знаків на зберігання. Витрати по встановленню суміжних меж несуть власники земельних ділянок в рівних частинах, якщо інше не встановлене угодою між ними.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній або частковій втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, при їх ушкодженні, яке робить неможливим використання межових знаків, а також при розгляді земельних суперечок між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновлення межових знаків, якщо вони зникли, перемістилися або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої і затвердженої відповідно до статті 186 Земельного кодексу України документації по землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація по землеустрою й установці меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У разі неможливості виявлення реальних меж їх установка здійснюється по фактичному використанню земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки встановити неможливо, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. Якщо такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема зі встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Таким чином, якщо є труднощі з узгодженням меж земельної ділянки, підписанням Акту встановлення й узгодження меж земельної ділянки, треба звертатися до суду.

Авторизація

Регистрация

Генерация пароля

Регистрация